У Рівненському ліцеї “Український” запалала свічка пам’яті: старшокласники вшанували жертв голодоморів.
21 листопада в Рівненському ліцеї «Український» панувала особлива тиша – тиша, у якій чути голос минулого. Учні 10-А та 11-х класів зібралися для того, щоб доторкнутися серцем до трагедії, яка назавжди залишила рану в історії українського народу, – голодомору 1932-1933 років.
Учителі Сергій Сацик та Ліна Медвєдєва, звертаючись до старшокласників, нагадали про ті страшні часи, коли мільйони українських родин були приречені на голод і смерть. Лише коротка згадка про ці події змушує стискатися серце, адже голод забрав не просто життя – він забрав дитячий сміх, материнську турботу, тепло родинних осель.
Десятикласники та одинадцятикласники читали поезії, у яких оживали людські страждання, біль і надія. У поетичних рядках легко було провести паралелі між минулим і сьогоденням, адже українці й нині борються за право на свободу, правду та гідність. Ті слова звучали щиро й боляче, немов свідчення поколінь, які крізь десятиліття звертаються до нас: пам’ятайте.
Дуже щемною стала мить, коли в класі запалала свічка пам’яті. Маленьке полум’я запалило в серцях вдячність тим, хто вистояв, і смуток за тими, хто став жертвою страшного злочину тоталітарного режиму. Ця свічка – наш тихий діалог із минулим, наш спосіб сказати, що ми пам’ятаємо кожну долю, кожну дитину, кожне життя, обірване голодом.
У цей день ліцей “Український” ще раз утвердив просту, але надзвичайно важливу істину: поки ми пам’ятаємо – ми живі. І правда про голодомори, влаштовані совєтською владою на українській землі, буде жити в наших серцях, думках і словах.