Перший день осені завжди пахне яблуками, новими зошитами й трішки – тривогою. Але водночас він приносить у серця щось більше – радість початку, щемну надію і віру в те, що цей рік стане особливим. Саме так зустрів своїх учнів Рівненський ліцей "Український".
На шкільному подвір’ї, залитому сонцем, зібралася велика родина. Тут поруч – малі й дорослі, учителі й батьки, братики й сестрички... І було таке відчуття, ніби історія ліцею пишеться не лише підручниками й уроками, а й поколіннями сімей, які довірили йому своїх дітей.
Особливо ніжною була мить, коли вперше на подвір'я ліцею ступили п'ятикласники разом з одинадцятикласниками. У їхніх очах сяяло світле очікування, трохи хвилювання й багато мрій. А серед найщиріших дитячих мрій сьогодні – одна особлива: щоб війна якнайшвидше закінчилася, щоб усі рідні та близькі люди повернулися додому, щоб більше ніколи не лунали сирени і щоб усі діти України мали право на щасливе дитинство під чистим небом.
Коли ж у повітрі, завдяки Кирильчуку Денисові та Вєтровій Домініці, пролунав перший дзвоник, здавалося, він торкнувся душі кожного й закликав до знань, дружби, сміливих кроків уперед. І водночас він нагадував: ліцей – це більше, ніж будівля. Це дім, де щодня народжуються маленькі перемоги, здійснюються мрії і плететься ниточка пам’яті, яка з’єднує минуле, теперішнє і майбутнє.
Цього вересневого ранку ліцей "Український" знову став серцем, що б’ється в унісон із дитячими серцями. Про це свідчили також щирі вітальні слова директора ліцею Сергія Шнайдера та народного депутата України Олександра Аліксійчука.
Отже, вітаємо всіх нас з початком ще однієї історії – маленької й водночас великої, де кожен урок, кожне відкриття, кожен крок назустріч мріям буде важливим. У цей день Рівненський ліцей "Український" знову став місцем, де дитинство вплітається в юність, де любов до знань зростає поруч із любов’ю до життя.