Іноді ти дивишся на дитину й ловиш себе на думці: «Куди поділася наша близькість?»
Ще вчора дитина ділилася всім, що траплялося за день, а сьогодні — коротке «нормально». Ти пробуєш говорити спокійно, жартувати, питати — але відчуваєш, що ніби розмовляєш із зачиненими дверима.
Це не байдужість і не неповага. Часто це сигнал: дитині важко впоратися з емоціями, вона втомилась, заплуталась або не розуміє, як пояснити, що відчуває. А тобі, як батькові чи матері, боляче й тривожно, бо здається, що контакт губиться.
