
Сьогодні подвір’я Рівненського ліцею «Український» наповнилося гомоном, квітами та легким сумом. Для когось цей день став черговою перервою перед літніми канікулами, але для одинадцятикласників він зазвучав мелодією, яку неможливо забути – мелодією останнього дзвоника.
Свято розпочалося не з гучних фанфар, а з тиші, яка краяла серце. Усі присутні схилили голови у хвилині мовчання, вшановуючи пам’ять тих, хто віддав життя за мирне небо над Україною. Тиша, що запанувала над ліцеєм, була гучнішою за будь-які слова – це була наша спільна молитва й вдячність тим, завдяки кому цей дзвоник взагалі зміг пролунати.













