Українська еміграція – то одна із сумних сторінок у книзі історії нашої держави. Різні причини змушували людей залишати свої домівки з гірким усвідомленням того, що вони, можливо, ніколи не повернуться до рідного краю. Однак багато для кого з них цей крок був не просто віддзеркаленням відчаю та безвиході, але й спробою віднайти інший шлях до здійснення своєї мети, свого призначення, своєї боротьби.
Напевно, найпривітнішою землею, яка приймала українців, була канадська. Саме на її берег у далекому 1948 році після двотижневого плавання зійшов лікар-рентгенолог, доктор медичних наук Федір Парфенович Богатирчук. Народився він у Києві ще за часів царської Росії, жив в Україні, Польщі, Чехословаччині, Німеччині і, нарешті, Канаді. Безмежна любов до свободи та непримиренність до будь-яких проявів насильства підштовхнули його до рішення залишити Батьківщину, поневолену більшовиками.

Та, крім політики, головну роль у житті Богатирчука відігравали шахи й медицина. Талант шахіста проявився у Федора Парфеновича в ранньому віці. З юнацьких років він брав участь у різних чемпіонатах. Здобувши третє місце на Всеросійському чемпіонаті в 1912 році, вступив на медичний факультет Київського університету Святого Володимира. Після отримання диплому лікаря пішов добровольцем на фронт. Пізніше Богатирчук перебував лікарем у корпусі Українських Січових Стрільців.
Шахи були для Федора Парфеновича музою, яка надихала протягом усього життя. У грі його приваблювали боротьба та творчість. І навіть займаючись медициною, він намагався використати її на користь шахів. У своїй статті «До питання про гігієну шахової гри» Богатирчук пише про те, як уникнути головного болю, який незмінно супроводжує шахістів, у яких приміщеннях варто проводити змагання, яким повинно бути освітлення.
Він не був шахістом-професіоналом, але фактично став батьком українських шахів, написавши перший підручник з гри в шахи та спробувавши створити українську термінологію.


Отож, Канада прийняла не просто емігранта, а чемпіона. Борця. Талановиту людину. Українця, який уперше виступив у складі канадської команди шахістів та допоміг здобути їй перемогу на олімпіаді в Амстердамі в 1954 році. А вже в 1955-му професор Оттавського університету Богатирчук був удостоєний медалі імені Барклая Британського інституту радіології за значний внесок у розвиток медицини.
А в той же час Радянський Союз викреслює його зі списків радянських майстрів, котрий посмів виграти у самого Ботвінніка, та забороняє будь-які згадки про видатного гравця, який брав участь у 6 Всесоюзних чемпіонатах.


Федір Парфенович написав 38 друкованих праць з анатомії, рентгенології. Він брав активну участь у діяльності української громади, був головою Об’єднання українських федералістів-демократів США і Канади. Богатирчук продовжував грати за команду Канади, а у 1967 році Міжнародна шахова федерація гри за листуванням присвоїла йому звання міжнародного майстра.



Гостинна земля дала йому й останній притулок. Федір Богатирчук похований в Оттаві, а в 2003 році він був посмертно внесений до Канадського залу шахової слави.