На уроці української літератури ми читали казку Ігоря Калинця "Хлопчик-фігурка, який задоволений собою". Мені й однокласникам вона сподобалася своєю фантастичністю, наближенням до реальності, простотою, але й непростою алегорією.
Оксана Володимирівна, наша вчителька, домовилася з автором, який проживає у Львові, про телефонну розмову, а ми отримали домашнє завдання - підготувати письменникові запитання, на які б хотіли почути відповіді.
Отож у четвер на уроці української літератури ми зателефонували п. Ігореві. Розмова тривала півгодини. І хоч ми ознайомлювалися з біографією письменника на попередніх уроках, але почути про життєпис із уст автора набагато ліпше.
Розмову розпочала Оксана Володимирівна, а далі наші дівчатка навперебій почали ставити запитання.
Оксана Володимирівна: Пане Ігоре, у Вашому доробку багато творів для дітей. А що Ви любили читати в дитинстві?
Ігор Калинець: Дитинство моє припало на повоєнний час. Книжку було важко десь дістати. Читали польські журнали. А ще твори Франка, Опільського...
Анна Турченюк: Чому Хлопчик-фігурка вживав букви хв, а не ф?
Ігор Калинець: Люди інколи кажуть "Хведір", "хвартух". Буква ф дуже пізно прижилась в українській літературній мові.
Дарина Тобіяш: Чи потрібне Вам натхнення, чи Ви можете писати у будь-яку хвилину, навіть без натхнення?
Ігор Калинець: Колись і без натхнення я сідав і писав. То було дуже давно. Тепер я, і маючи натхнення, не дуже пишу. Я перестав писати поезії вже дуже давно, і для дітей вже 10 років не пишу. Скоріше якісь статті.
Дарина Черемшина: Як ви вперше побачили цей дивосвіт?
Ігор Калинець: Як я побачив? Я його бачив завжди. Думаю, ви теж бачили чи побачите, бо завжди щось гарне є навколо нас у природі. Я писав цей цикл далеко на Уралі. І такої краси, як у нас, було там мало. І мені хотілося, щоб моя донька, яка була тоді десь у 5 чи 6 класі (я їй написав той цикл віршиків), звернула увагу, щоби загострити її почуття до всього гарного, до прекрасного, щоб вона помітила, що у всьому - чи то пейзаж, чи якесь явище природи, можна побачити щось гарне, казкове, може, навіть якесь міфічне, щось дивне. Я так і назвав той цикл - "Дивосвіт". Цей світ гарний, і ним потрібно не тільки милуватися, а й тримати десь близько в душі. Це нам дає наснагу до всього, до життя, щоб ми любили це життя, щоб ми чулися одним цілим з природою.
Вікторія Кректун: Чому ви розпочали цикл "Дивосвіт" саме з вірша "Стежечка"?
Ігор Калинець: Мабуть, відкриття світу довколишнього починається з того, що ми стаємо на стежку, робимо перший крок. І оглядаємо цей світ. Дивимося десь убік, вгору і кудись далеко, дослухаємося до співу пташок чи, може, гуркоту громовиці... Все починається, очевидно, зі стежки (у Рівному чи Львові, певно, важко знайти таку стежку, бо то місто, хіба де в парку). А якщо вийти із сільської хати, то, звичайно, ступаєш на стежку, доріжку, а тоді виходиш на більшу дорогу... А все починається з простої маленької стежки, яка залежить від того, наскільки ми її втопчемо дитячими босими ногами. Десь та стежка губиться у траві, і треба її натолочити, щоб вона мала силу...
Марійка Никонюк: Чому "сонце п'є воду через золоті соломинки "у вірші "Криничка"?
Ігор Калинець: Я собі уявив, що золоті соломинки - то проміння. Сонце п'є ту воду: вода випаровується, зникає.
Назарій Заліпський: Мені дуже цікаво дізнатися, поезії з Вашої збірки "Дивосвіт" мають зменшувально-пестливі назви. Це стан Вашої душі, чи, можливо, ці поезії просто написано для дітей?
Ігор Калинець: То написано для дітей. Спочатку написано для моєї донечки. А ще, ви знаєте, то гарно. Іменники з пестливими суфіксами є і в інших мовах, а в нас такі суфікси є навіть для дієслів: ходитоньки, спатоньки, їстоньки. Наша мова багата, гарна, милозвучна, мені приємно сказати: стежечка, зіронька, промінчик...
Назарій Заліпський: Дякую. А скільки років було Вам і Вашій дочці, коли Ви почали писати для неї вірші?
Ігор Калинець: Мене заарештували в 33 роки, вислали, а Дзвениславі було 3 чи 4 роки, коли я почав писати для неї. Мені ніколи не спадало на думку уточнити це.
Назарій Заліпський: А чому Ви обрали саме такий стиль написання віршів?
Ігор Калинець: Чому обрав? Я знаю, що ви в школі також вчите вірші. Це є твори, написані у звичній формі. Маємо строфу (переважно 4 рядки), строфа має ритмо-мелодику, написана чи ямбом, чи хореєм... має рими. Це є звичні класичні вірші, написані у такій формі, як писали наші видатні поети ще у ХІХ столітті, на початку ХХ, та й, зрештою, пишуть і нині. Я теж так писав. Але у світі ще була інша поезія. Ця поезія вільна. Вільний вірш - по-французьки верлібр. І верлібр запанував у минулому столітті по всьому світу: і в американській, і в європейській літературі. До речі, "Слово о полку Ігоревім" теж складається з вільних віршів. У 20-х роках ХХ століття в українській літературі було багато поетів, які писали верлібром, а вже потім шістдесятники, які писали у 60-ті роки, не хотіли догоджати комуністичній російській владі теж багато писали вільним віршем. Вільним віршем я писав не тільки оцей цикл "Дивосвіт", але писав і твори для дорослих. Хоча я не відмовлявся від класичного вірша. А чому, власне, для своєї донечки? Бо, знаю, вона звикла до звичайних віршів, а я хотів їй сказати, що є і такі, інакші вірші, до них треба привертати, бо потім будеш читати твори знаменитих поетів чи французьких, чи німецьких, зрештою, і наших, українських, щоб ти не здивувалася, що є така поезія, яка схожа на прозу, але вона є ритмічна, метафорична, образна...
Урок закінчився. Ми подякували письменникові за цікаву розмову і запросили до Рівного. Ви знаєте, мене вразило те, як батько піклувався про свою дитину, її культурний розвиток. Хоч перебував на засланні, а вчив дитину бачити красу.
Не приховуватиму, що ми всі: учитель, я, мої однокласники - були дуже задоволені.
PS. 23 квітня ми отримали лист від Ігоря Калинця. З якою радістю ми читали той лист! Ми просто відчували поміж словами і добру усмішку, і душевне тепло Людини! Дякуємо Поетові за радість!
Оксана Володимирівна, наша вчителька, домовилася з автором, який проживає у Львові, про телефонну розмову, а ми отримали домашнє завдання - підготувати письменникові запитання, на які б хотіли почути відповіді.
Отож у четвер на уроці української літератури ми зателефонували п. Ігореві. Розмова тривала півгодини. І хоч ми ознайомлювалися з біографією письменника на попередніх уроках, але почути про життєпис із уст автора набагато ліпше.
Розмову розпочала Оксана Володимирівна, а далі наші дівчатка навперебій почали ставити запитання.
Оксана Володимирівна: Пане Ігоре, у Вашому доробку багато творів для дітей. А що Ви любили читати в дитинстві?
Ігор Калинець: Дитинство моє припало на повоєнний час. Книжку було важко десь дістати. Читали польські журнали. А ще твори Франка, Опільського...
Анна Турченюк: Чому Хлопчик-фігурка вживав букви хв, а не ф?
Ігор Калинець: Люди інколи кажуть "Хведір", "хвартух". Буква ф дуже пізно прижилась в українській літературній мові.
Дарина Тобіяш: Чи потрібне Вам натхнення, чи Ви можете писати у будь-яку хвилину, навіть без натхнення?
Ігор Калинець: Колись і без натхнення я сідав і писав. То було дуже давно. Тепер я, і маючи натхнення, не дуже пишу. Я перестав писати поезії вже дуже давно, і для дітей вже 10 років не пишу. Скоріше якісь статті.
Дарина Черемшина: Як ви вперше побачили цей дивосвіт?
Ігор Калинець: Як я побачив? Я його бачив завжди. Думаю, ви теж бачили чи побачите, бо завжди щось гарне є навколо нас у природі. Я писав цей цикл далеко на Уралі. І такої краси, як у нас, було там мало. І мені хотілося, щоб моя донька, яка була тоді десь у 5 чи 6 класі (я їй написав той цикл віршиків), звернула увагу, щоби загострити її почуття до всього гарного, до прекрасного, щоб вона помітила, що у всьому - чи то пейзаж, чи якесь явище природи, можна побачити щось гарне, казкове, може, навіть якесь міфічне, щось дивне. Я так і назвав той цикл - "Дивосвіт". Цей світ гарний, і ним потрібно не тільки милуватися, а й тримати десь близько в душі. Це нам дає наснагу до всього, до життя, щоб ми любили це життя, щоб ми чулися одним цілим з природою.
Вікторія Кректун: Чому ви розпочали цикл "Дивосвіт" саме з вірша "Стежечка"?
Ігор Калинець: Мабуть, відкриття світу довколишнього починається з того, що ми стаємо на стежку, робимо перший крок. І оглядаємо цей світ. Дивимося десь убік, вгору і кудись далеко, дослухаємося до співу пташок чи, може, гуркоту громовиці... Все починається, очевидно, зі стежки (у Рівному чи Львові, певно, важко знайти таку стежку, бо то місто, хіба де в парку). А якщо вийти із сільської хати, то, звичайно, ступаєш на стежку, доріжку, а тоді виходиш на більшу дорогу... А все починається з простої маленької стежки, яка залежить від того, наскільки ми її втопчемо дитячими босими ногами. Десь та стежка губиться у траві, і треба її натолочити, щоб вона мала силу...
Марійка Никонюк: Чому "сонце п'є воду через золоті соломинки "у вірші "Криничка"?
Ігор Калинець: Я собі уявив, що золоті соломинки - то проміння. Сонце п'є ту воду: вода випаровується, зникає.
Назарій Заліпський: Мені дуже цікаво дізнатися, поезії з Вашої збірки "Дивосвіт" мають зменшувально-пестливі назви. Це стан Вашої душі, чи, можливо, ці поезії просто написано для дітей?
Ігор Калинець: То написано для дітей. Спочатку написано для моєї донечки. А ще, ви знаєте, то гарно. Іменники з пестливими суфіксами є і в інших мовах, а в нас такі суфікси є навіть для дієслів: ходитоньки, спатоньки, їстоньки. Наша мова багата, гарна, милозвучна, мені приємно сказати: стежечка, зіронька, промінчик...
Назарій Заліпський: Дякую. А скільки років було Вам і Вашій дочці, коли Ви почали писати для неї вірші?
Ігор Калинець: Мене заарештували в 33 роки, вислали, а Дзвениславі було 3 чи 4 роки, коли я почав писати для неї. Мені ніколи не спадало на думку уточнити це.
Назарій Заліпський: А чому Ви обрали саме такий стиль написання віршів?
Ігор Калинець: Чому обрав? Я знаю, що ви в школі також вчите вірші. Це є твори, написані у звичній формі. Маємо строфу (переважно 4 рядки), строфа має ритмо-мелодику, написана чи ямбом, чи хореєм... має рими. Це є звичні класичні вірші, написані у такій формі, як писали наші видатні поети ще у ХІХ столітті, на початку ХХ, та й, зрештою, пишуть і нині. Я теж так писав. Але у світі ще була інша поезія. Ця поезія вільна. Вільний вірш - по-французьки верлібр. І верлібр запанував у минулому столітті по всьому світу: і в американській, і в європейській літературі. До речі, "Слово о полку Ігоревім" теж складається з вільних віршів. У 20-х роках ХХ століття в українській літературі було багато поетів, які писали верлібром, а вже потім шістдесятники, які писали у 60-ті роки, не хотіли догоджати комуністичній російській владі теж багато писали вільним віршем. Вільним віршем я писав не тільки оцей цикл "Дивосвіт", але писав і твори для дорослих. Хоча я не відмовлявся від класичного вірша. А чому, власне, для своєї донечки? Бо, знаю, вона звикла до звичайних віршів, а я хотів їй сказати, що є і такі, інакші вірші, до них треба привертати, бо потім будеш читати твори знаменитих поетів чи французьких, чи німецьких, зрештою, і наших, українських, щоб ти не здивувалася, що є така поезія, яка схожа на прозу, але вона є ритмічна, метафорична, образна...
Урок закінчився. Ми подякували письменникові за цікаву розмову і запросили до Рівного. Ви знаєте, мене вразило те, як батько піклувався про свою дитину, її культурний розвиток. Хоч перебував на засланні, а вчив дитину бачити красу.
Не приховуватиму, що ми всі: учитель, я, мої однокласники - були дуже задоволені.
Назарій Заліпський, учень 6 - А класу
PS. 23 квітня ми отримали лист від Ігоря Калинця. З якою радістю ми читали той лист! Ми просто відчували поміж словами і добру усмішку, і душевне тепло Людини! Дякуємо Поетові за радість!
Оксана Гаврилюк
